Вихід на полонини

Тільки весною повіють теплі полудневі вітри, стопляться сніги, гори зашумлять тисячами потоків, і полонини покриваються густою, буйною травою, на зеленому тлі якої утвориться живий килим гарних гірських квіточок, — полонина закосичиться, — а за тим закипить на тих просторах життя тисяч овець, корів, коней. Починається полонинське життя.
Неймовірним видовищем та подією на Гуцульщині є вихід на полонини. Наприкінці весни, після 7 травня селяни віддавали худобу на випас. Інколи уся громада відпроваджувала худобу і пастухів. Вихід на полонину супроводжувався звуками трембіт і рогів. Інколи так званий полонинський хід міг тривати декілька днів. Напередодні випасу, найчастіше біля церкви, оголошували про початок випасу і день надою тварин. Надій тварин визначав прибуток кожного власника худоби.
До виходу на полонину ґазди (господарі) ретельно готувалися. Упродовж року власники тварин у визначені дні дотримувалися посту або ж певних звичаїв. До прикладу, на святого Юрія, який вважається покровителем овець (святкують 6 травня), дотримувалися посту і не працювали. На Благовіщення (7 квітня) вівцям обрізали вовну біля хвоста, потім робили з неї нитку. У день виходу на полонину вівцям зав’язували шнурок з цієї шерсті, вірячи, що це охоронятиме їх від неспокою.
У день виходу ґазда вставав вранці і при свічці промовляв молитву за свою худобу, запитував як почувається і сам відповідав, що добре. Тоді, відповідно до традиції, годував, освячував, лічив своїх овець чи іншу худобу, яку віддавав на полонину. Лише після цього обряду виганяв із обійстя і долучав до полонинського ходу.
На полонинах пастухи облаштовували курені, які обгороджували і там будували колиби, у яких ночували. Посередині куреня упродовж цілого сезону випасу горіла ватра. Тварини мали також відведене місце у загорожах, які виготовляли із смерек. Перебування на полонині пастухів з вівцями чи іншою худобою має також свої звичаї, яких досі дотримуються окремі поселення. На Яремчанщині вихід на полонини досі святкують у селі Микуличин.